Східна притча «Віслюк»
Якось батько з сином мандрували. Батько сидів на віслюку, а син вів віслюка за вуздечку. Раптом вони почули, як один перехожий каже іншому:
— Поглянь на цього бідного хлопчика. Його маленькі ніжки ледь встигають за віслюком.
А жорстокий батько не знає жалю.
Чоловік узяв ці слова близько до серця. Він зліз із віслюка і звелів сину їхати верхи. Не минуло й кількох хвилин, як вони зустріли інших перехожих, які почали показувати на них пальцями й хитати головами:
- Яка ганьба! Малий їде верхи, як султан, а його бідолашний батько біжить слідом.
Хлопчик страшенно зніяковів і попросив батька сісти позаду нього.
— Люди добрі, подивіться на це, — заголосила жінка під чадрою. — Як вони мучать нещасну тварину! У неї вже хребет провис, а старий і малий нероби сидять на ньому, як на канапі.
Батько з сином мовчки злізли з віслюка й, понуривши голови, побрели далі. За рогом вони зустріли інших перехожих, які почали насміхатися з них:
— Чого це ваш віслюк нічого не робить, не приносить жодної користі, навіть не везе когось із вас на собі?
Батько зітхнув, пригостив віслюка соломою і сказав синові:
— Хоч би що ми робили, хлопче, обов'язково знайдеться той, хто з нами не погодиться. Гадаю, ми самі маємо вирішувати, як нам мадрувати.
Немає коментарів:
Дописати коментар